Психолог, психотерапевт або психіатр?

Часто буває складно розібратися, який саме тип психологічної допомоги нам потрібен. Ми знаємо, від чого страждаємо, але погано розуміємо, хто може у цьому допомогти. Свої послуги пропонують у різних форматах психологи, психотерапевти, психіатри, консультанти, психоаналітики, коучі… І нам доводиться продиратися крізь справжні “джунглі” термінології, аби з’ясувати різницю між ними і обрати потрібного спеціаліста. У цій статті ми розглянемо основні професії в сфері охорони психічного здоров’я — психолог, психотерапевт і психіатр — пояснимо, що вони роблять, кому і як можуть допомогти.

Освіта і підтримка професійних навичок

Повна вища освіта для кожного з трьох порівнюваних спеціалістів — це з категорії “must have”. По іншому бути не може. Психологів “по духу”, лікарів “секретних спадкових практик” та інших екстрасенсів у цій статті буде винесено за дужки.

Психолог — спеціаліст, який має відповідну вищу гуманітарну освіту, а також часто — додаткову практичну підготовку у форматі вузькотематичних освітніх проектів (курсів, тренінгів, стажувань тощо) в сфері власних професійних/наукових інтересів.

Психіатр — спеціаліст, що має в базі вищу медичну освіту. Іншими словами — він лікар, що складає його ключову відмінність від психолога. За бажанням він також може отримати додаткову підготовку в межах окремої цікавої йому методики/технології і, незалежно від бажання, що п'ять років підтверджувати свою кваліфікацію лікаря.

Психотерапевт — на сьогодні у нашій країні це психолог чи психіатр, що отримав додаткову повноформатну освіту “поверх” основної вищої. Класичні українські виші (незалежно від форми власності і акредитації) не проводять підготовку спеціалістів у сфері психотерапії, цим займаються організації, уповноважені міжнародними фаховими спільнотами психотерапевтів (асоціаціями) за наявності відповідних сертифікованих навчальних програм. Нажаль, через відсутність професійних і освітніх стандартів на державному рівні у цій сфері нерідко можна зустріти “самозванців” і серед тих, хто вчить, і серед тих, хто лікує. Ані яскравість сертифікату про психотерапевтичну підготовку, ані гучність назви організації, яка проводила навчання (це може бути і “міжнародний інститут”, і “університет №1”, і “всесвітня академія”, і т.п.), не скажуть вам зовсім нічого. Можливо, є сенс поцікавитись, яка фахова спільнота стоїть за отриманим сертифікатом і на скільки вона є “трастовою” за межами України.

Також простим і важливим критерієм є термін навчання. Незалежно від обраного підходу/методу жоден спеціаліст не може отримати підготовку в психотерапії протягом, скажімо, кількох місяців. Крім опанування теорії, психотерапевт до початку самостійної роботи має “налітати” не одну сотню годин практики, подавши кожен задокументований випадок на супервізію спеціаліста-носія методу. А на це потрібен, як мінімум, час, іноді — багато років.

Зона компетенції і напрямки роботи

Мабуть, в цьому є суть заявленої теми. До кого з чим іти? Почнемо з того, що провести первинне обстеження і визначити, чи знаходиться запит клієнта в полі професійної компетенції спеціаліста, повинен і, в ідеалі, може сам спеціаліст. Кожен з трьох, що розглядаються тут. Для цього психолог, психіатр і психотерапевт має добре бачити межу цього поля: знань, умінь, навичок, досвіду, технічних засобів і, безумовно — юрисдикції (коли йдеться, наприклад, про призначення ліків, то цього не має права робити психолог і психотерапевт, якщо вони не є лікарями). Зрозумівши в ході обстеження (діагностики, бесіди), що проблема клієнта в рамках його професійної компетенції і відповідальності, спеціаліст пропонує клієнтові зрозумілий і аргументований план допомоги. Якщо ж проблема виходить за рамки — дає скеровуючі рекомендації. Нажаль, в реальній практиці це не завжди так, і в результаті — час та гроші клієнта можуть бути витрачені дарма.

Наполягайте на тому, щоб перед початком роботи було запропоновано і спільно затверджено план допомоги. Цікавтеся, які аргументи, рекомендації, доказова база стоять за цим планом. Які є альтернативні варіанти вирішення проблеми. Критичний підхід часто може бути єдиним помічником у виборі належного варіанту.

Для уявлення про зони компетенції і напрямки роботи психолога, психотерапевта і психіатра важливо розуміти, що вони певною мірою перетинаються. Наприклад, важкий емоційний стан, спричинений життєвими труднощами, допоможе врівноважити і психолог, і психотерапевт. Подолати помірну депресію чи нав’язливі думки можна в процесі терапії, і з цим допоможе психотерапевт чи психіатр. Варто також знати, що не всі психотерапевтичні підходи однаково добрі при тих чи інших проблемах і розладах. І тут варто вивчити рекомендації міжнародних медичних протоколів (якщо йдеться про конкретний діагноз) чи, як мінімум, різні точки зору (якщо йдеться про психологічні проблеми без видимих розладів). Наприклад, когнітивно-поведінкова терапія рекомендована і має високу ефективність при лікуванні депресії, тривожних, обсесивно-компульсивних розладів, посттравматичного стресового розладу, але є менш корисною і виправданою при розладах особистості, порушеннях психічного розвитку. У випадку останніх краще віддати перевагу схема-терапії чи психодинамічній терапії.

У більш наочному вигляді основні напрямки роботи і перетини сфер відповідальності психологів, психіатрів і психотерапевтів можна представити так:

Що ще варто знати?

У цій статті оглянуто лише вершину величезного айсберга — основні орієнтири у виборі професіонала сфери психологічної допомоги. Для більш глибокого розуміння теми варто було б дослідити специфіку різних напрямків у психології і психотерапії, підходи до лікування в сучасній психіатрії і багато іншого.

Утім, в першу чергу, слід завжди лишатися уважними до себе — своїх думок, почуттів, вчинків, стосунків з іншими. Оскільки головним джерелом інформації про актуальну для вас психологічну проблему є, переважно, ви самі. І від того, на скільки ви спільно з психологом чи психотерапевтом зможете її ідентифікувати, також залежить успіх процесу подолання — будь то консультування, психотерапія чи медикаментозне лікування.